Довідка

Генрік Юган Ібсен — норвезький драматург і поет, реалістичні та суперечливі п’єси якого зчинили своєрідну революцію європейського театру.

Із кінця 1851 до 1857 року він керував першим норвезьким національним театром, заснованим у Бергені, і послідовно виступав за відродження національного мистецтва.

Ібсен так визначив своє творче завдання — зробити драму серйозною, змусити глядача мислити разом з автором і героями, перетворивши його на “співавтора-драматурга”. У драмі не мають боротися ідеї, бо цього насправді не буває, треба показувати “зіткнення людей, життєві конфлікти, у яких, як у коконах, глибоко приховані ідеї, що борються, гинуть або перемагають”.

Прагнучи уникнути фальшивої романтичної піднесеності й знайти твердіше підґрунтя для своєї творчості, письменник звернувся до історичного минулого своєї країни і створив дві п’єси: побудовану на матеріалі давніх саг драму “Воїни у Хельгеланді” (1857) і народно-історичну драму “Боротьба за престол” (1863).

Осмисливши своє творче кредо, драматург створив дві монументальні філософсько-символічні віршовані драми — “Бранд” (1865) і “Пер Гюнт” (1867), які поставили Ібсена в перший ряд сучасної скандинавської літератури.

Основна проблема цих драматичних творів — доля людини, особистості в сучасному суспільстві. Але центральні фігури цих п’єс діаметрально протилежні. Герой “Бранда” — священик Бранд — людина надзвичайної цілісності й сили; герой іншої драми — селянський хлопець Пер Гюнт — втілення душевної слабкості людини.

Бранд готовий іти на будь-яку жертву, не погоджується на жоден компроміс, прагнучи виконати свою місію — виховувати цілісних, позбавлених лицемірства й користолюбства людей, здатних самостійно мислити. Його гасло — “бути самим собою”, тобто розвивати в собі неповторні риси людської особистості.

У п’єсах Ібсена драматизм ситуації полягає в тому, що виявляється повна протилежність між видимістю життя і його справжньою природою.

Ще за життя Ібсена його драматургію визнавали новаторською. Із повним правом він був проголошений творцем аналітичних п’єс, які відроджували традиції античної драматургії.